Ты зачем на дерево взобрался;
Что ты ищешь средь толпы людей?
Разве ты когда-то выделялся,
Из числа богатых и вождей?..
Не всегда и не во всём спокоен,
Коль рука твоя тянулась отнимать.
Никогда не думал,что в покоях,
Будешь Иисуса принимать!..
Ну зачем на дерево взбыраться?
Чтобы видел тебя весь народ.
Мог ведь тем же самим оставаться;
А ты сделал всё наоборот!..
А ты всё вернёшь,сказал,что отнял.
И посмотришь в Господа глаза,
Что за день такой,Закхей сегодня?!.
Катится от радости слеза...
Это Иисус к тебе приходит,
Изменяет внутренность твою.
Пусть вокруг дивятся все в народе;
Ты скажи:"Что отнял,-отдаю!".
------------------
Друг мой!
Легче для тебя в толпе скрываться;
Но попробуй выйти как Закхей.
Выше суеты земной взобраться,
Пред Христом,в греховности своей.
Ты увидишь руку провиденья.
И Того,Кто в дом к тебе войдёт.
Он даёт таким как ты прощенье
И своим навеки назовёт!..
Левко Поперечный,
Эверетт .США
Сколько нам небо дарует чудес!
Люди же тянутся очень к земному...
Жить не землёю, а сводом небес,-
Значит всё видеть совсем по другому!..
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
