Якось уранці, вдосвіта – коли світало,
В сердечку щось у хлопця стало.
Не міг заснути він ніяк,
Крутився, пробував та все не так.
Чомусь на розум думка спала:
Така вже сильна, що і спати не давала.
Про маму, про свою рідненьку пригадав,
І вже той сон раптово якось і пропав.
На ноги зміцнені тоді він встав,
До шафи підійшов і враз дістав
Велику книгу Біблію - улюблену свою,
Читав і плакав і моливсь за всю свою рідню.
А особливо за матусеньку рідненьку,
За неї, матінку, за рідну неньку.
Яка йому життя дала і дбала
Про сина і пісні йому співала.
Продовжуючи все-таки молитись
В думках своїх боявся помилитись.
Та Дух Святий направив, підказав
Й на вірний шлях молитви показав.
«О Господи! - моливсь він, - Господи Святий!
Великий, вічний Ти, наш Царю золотий!
До мене Отче мій небесний милість Ти явив
І теплими обіймами обняв і полюбив.
Я дякую Тобі і славлю, і молюсь,
Що маю нове серце і стримлюсь
До Тебе, в вічнії оселі… Та сьогодні
Я дивлюся, немов туди у глибину безодні.
Не хочу, Спасе, щоб вона туди попала
І, щоби доля ця тяжка її спіткала.
Бо люблю матінку свою я сильно
І дарував її мені,Ти, Господи, Всесильний!
Пробач іі, ввійди в іі сердечко,
Помилуй, покажи містечко,
Яке Ти і для неї вготував,
Я вірю, що й про неї Ти подбав…..!»
І плакав він - лилися сльози,
Хоч і на вулиці мороз був,
Хоч з дня на день прийде Різдво,
Та сумно було й на чоло
Враз падав сніг із ганку,
Хлопчина пам’ятав про обіцянку:
«Спасешся ти і вся твоя рідня»
Про це він думав мало не щодня….
Моливсь, надіявсь і духовно він зростав
Дзвонив до матінки з Писання промовляв.
Для серденька її він все-таки бажав одного
Щоб народилося в ньому життя віднова…
Предтечею для цього стало Слово – Живого Бога
Так звісно, це не просто слово –
Людської думки в спішності промова.
Це Слово яке стало плоттю, ради Бога.
Заради слави всемогутнього Творця,
Який враз через Духа Свого, дав нам Взірця
Для того, щоб в свій час ми перед Ним постали
В смиренні, кротості, молитві гріх ми залишали.
Тоді зігріє нас Різдво!
Це свято подарує нам тепло!
Від Господа від нашого Отця,
Який не дивиться на зовнішність лиця.
Він дивиться у серце, в глибину почуттів
На внутрішній наш стан на те, що ти хотів.
Він дивиться чи у служінні Його дар,
Чи не пішов ти часом у неділю на базар.
В той день, коли для Нього час служити,
І на роботі нічого тобі робити.
Ти знаєш волю Господа Свого,
Тому дивись на Бога, на Його Різдво.
Бо на хресті Він за твої гріхи вмирав,
Прийшов в цей світ і враз життя віддав.
За кожного, за грішного, живого
Ти використай час цей для спасіння свого!
Та повернутись хочеться до роздумів хлопчини,
Туди, де мовчки сидячи він в комірчині,
Не міг не думати за ненечку свою
Про маму, ту яка життя дала йому
Він щиро вірував, що Бога слово,
Яке йому дало віднову,
Для мами стане за взірець
Та враз розтопить твердий камінець!
І вже на серці тому
Не буде зла, не буде втоми
Від туги і печалі,
Записаних в сердечних тих скрижалях
Лиш буде Духа вітерець,
Який дарує їй вінець
Життя нетлінного, святого.
По волі Бога вічного Такого,
Який в день цей чудесного Різдва!
Відкриє двері серця кожного чола!
І на вустах людей вже запанує щирість,
Засяє радість, вдячність, милосердя й милість…
Комментарий автора: Моліться за тих, чия доля вам небайдужа...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Анджей Мадей. Анавим - Ольга Сакун Автор этих строк - польский священник и монах Анджей Мадей (Andrzej Madej), в настоящее время совершающий свое пастырское служение в Туркменистане, поэт, произведения которого публиковались в различных польских изданиях.
Центральный персонаж произведений Анджея Мадея - это Иисус Христос, который с любовью направляет священника в его пастырской заботе о людях и присутствует в каждом мгновении повседневной жизни верующих. Каждая строка пронизана мыслью о Господе - центре и главном критерии его жизни. Всем своим творчеством священник исполняет свою миссию: "Идите и проповедуйте..."
Поэт с любовью и симпатией обращается в своих словах к местным жителям, которые каждым днем своей незамысловатой жизни показывают, что Бог с ними и не оставляет страждущих.
"Анавим" на языке Библии означает "униженный", "скорбящий", но в Писании это слово не относится только к социальному и экономическому положению. Анавим - это воплощение богатства в бедности, блаженства нищих духом, именно они в первую очередь призваны стать наследниками Царства Божия. К ним и обращает автор свою любовь, находясь вдали от родины.
Стихотворения А. Мадея мелодичны, наверное, именно потому, что он не заключает их в стандартные рамки рифмы и размера.
Публикуется с разрешения автора.
