Бог я думаю, меня ты слышишь, хочу тебе лишь одному я душу наизнанку вывернуть свою.
Взываю с признанием чистосердечным лишь к тебе, и не надеюсь на смягчение приговора.
Какой меня в дальнейшем страданий ожидает непосильный срок тебе решать я всё приму.
С покорностью раба склонивши голову перед тобой, суди меня, не утаю, не дам отпора.
-
Не убоюсь сполна готов принять я наказание твоё за не соблюдения законов уголовных и твоих.
Хочешь знать, имею ль веру я в тебя, быть может, где то в глубине души, нет, в подсознании имею.
А сколько их, не соблюдённых, не считаю, в небесной канцелярии ведут учёт, лучше спроси у них.
Я в храмы пробовал ходить, крестился, новый завет брался читать, не вышло, лопнула моя затея.
-
Тебе решать, когда придёт мой час оставить эту жизнь, ты душу вытрясти мою без сожаления.
Чтоб не осталось в закоулках тёмных не греха, чтоб мог хотя бы я произнести, я чист душою.
Пусть это будет только видимость что чист, позволь мне поиметь такое счастье самовыражения.
А там решишь,куда меня швырнуть в огонь или простить иль вечность быть мне не прощённым и изгоем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
